Нікого не буде в домі

Нікого не буде в домі,
Крім присмерку. Один
Зимовий день у наскрізному прорізі
Незасунутих гардин.

Лише білих мокрих груд
Швидкий промельк моховий,
Лише дахи, сніг, і, крім
Дахів і снігу, нікого.

І знову закреслить іній,
І знову закрутить мною
Торішня зневіра
І справи зими іншої.

І знову вколють донині
Невідпущеною провиною,
І вікно по хрестовині
Здавить голод дров'яний.

Та зненацька по
Пробіжить сумніву дрож, —
Тишу кроками міряючи.
Ти, мов прийдешність, увійдеш.

Ти з'явишся з дверей
У чомусь білому, без примх,
У чомусь, справді з тих матерій,
З яких шиють пластівці.
1931

In casa non ci sarà nessuno
In casa non ci sarà nessuno
A parte il crepuscolo. Un giorno
D’inverno attraverso lo squarcio
Delle tende dischiuse.

Soltanto tra le umide zolle bianche
Il balenare improvviso del muschio.
Soltanto i tetti, la neve, e a parte
I tetti e la neve, nessun altro.

E di nuovo la brina comincerà a disegnare
di nuovo comincerà a mostrarmi
La malinconia dell’anno passato
E le cose di un altro inverno.

E loro pungeranno di nuovo fino al presente
Come un peccato mai rimesso,
E la finestra aperta su quella croce
Getterà sale sull’antica nostalgia.

Ma all’improvviso un brivido
Di dubbio percorrerà le tende
Misurando il silenzio coi suoi passi.
Tu, come il futuro in persona, entrerai.

Comparirai attraverso la porta
Con addosso qualcosa di bianco, senza pretese,
Con qualcosa fatto della stessa stoffa
Con cui si cuciono i fiocchi di neve.

Boris Pasternak, 1931