Про роботу
(Огляд для журналу. 2008 р.)
Виставляти на огляд особисті записи — традиція цілком гідна. Колись окремим журналом виходив «Щоденник письменника» Достоєвського або написаний на одному подиху «Флорентійський щоденник» Рільке. У пору «живих журналів» письменникові лінуватися — собі дорожче. DE I пробує проаналізувати, у чому і як перетинається письменницький real life з блогерством.
Особи медійні — Гришковець, Лук'яненко чи Єрофеєв — для нашого огляду матеріал дещо неформатний: їм уже ніколи кидати бісер неоплачених слів. Потрібен хтось у прикордонному стані: читаний, цінований, але не обожнюваний.
Почнемо з Олександра Іличевського, володаря Букера-2007 за «Матісса» — теолого-епічний роман про житіє безхатченків. Журнал Олександра скупенький, як то кажуть, герметичний, тобто більше звернений до вузького кола тих, кому цікавий сам Іличевський. Таку творчість сноблячі жж-юзери називають «литдыбр». Але попри невинне самозамилування, букерівський лауреат балує читача часом і повноцінним оповіданням, і статтею (вочевидь, раніше недооціненими видавцями й публікою). Але не вимагайте надто багато від усміхненого інтелігента. Краще — взагалі нічого не вимагайте. Вистачить і тихої кухонної бесіди ні про що, точніше про Бога, Росію, долю й смерть. Олександр надихне вас найкращим, найніжнішим, зворушливим і гарячим у російській літературі: Толстим, Буніним, Набоковим тощо. Як із цього виросло «Матісс»? Що увібрало? Хочеться сказати: блакитне сорокінське сало, але ні… блакитний туманчик. Безтілесно — як при курінні: затягнувся й видихнув. У підсумку Бог — «глухий кут» (висновок із «Темних алей» Буніна), а Настасья Пилипівна в «Ідіоті» наповнена «плоттю сакральної порожнечі». Приємний і розслаблений політ думки в цій атмосфері розрідженого словесного повітря.
«Дошка оголошень» Лева Усискіна — приклад суворої та скупої функціональності. При побіжному огляді Усискін постає сухарем і занудою, але трохи більше допитливості — і ви дізнаєтеся, що Лев Борисович — автор пренезвичайнісінького
Виставляти на огляд особисті записи — традиція цілком гідна. Колись окремим журналом виходив «Щоденник письменника» Достоєвського або написаний на одному подиху «Флорентійський щоденник» Рільке. У пору «живих журналів» письменникові лінуватися — собі дорожче. DE I пробує проаналізувати, у чому і як перетинається письменницький real life з блогерством.
Особи медійні — Гришковець, Лук'яненко чи Єрофеєв — для нашого огляду матеріал дещо неформатний: їм уже ніколи кидати бісер неоплачених слів. Потрібен хтось у прикордонному стані: читаний, цінований, але не обожнюваний.
Почнемо з Олександра Іличевського, володаря Букера-2007 за «Матісса» — теолого-епічний роман про житіє безхатченків. Журнал Олександра скупенький, як то кажуть, герметичний, тобто більше звернений до вузького кола тих, кому цікавий сам Іличевський. Таку творчість сноблячі жж-юзери називають «литдыбр». Але попри невинне самозамилування, букерівський лауреат балує читача часом і повноцінним оповіданням, і статтею (вочевидь, раніше недооціненими видавцями й публікою). Але не вимагайте надто багато від усміхненого інтелігента. Краще — взагалі нічого не вимагайте. Вистачить і тихої кухонної бесіди ні про що, точніше про Бога, Росію, долю й смерть. Олександр надихне вас найкращим, найніжнішим, зворушливим і гарячим у російській літературі: Толстим, Буніним, Набоковим тощо. Як із цього виросло «Матісс»? Що увібрало? Хочеться сказати: блакитне сорокінське сало, але ні… блакитний туманчик. Безтілесно — як при курінні: затягнувся й видихнув. У підсумку Бог — «глухий кут» (висновок із «Темних алей» Буніна), а Настасья Пилипівна в «Ідіоті» наповнена «плоттю сакральної порожнечі». Приємний і розслаблений політ думки в цій атмосфері розрідженого словесного повітря.
«Дошка оголошень» Лева Усискіна — приклад суворої та скупої функціональності. При побіжному огляді Усискін постає сухарем і занудою, але трохи більше допитливості — і ви дізнаєтеся, що Лев Борисович — автор пренезвичайнісінького
Galina B.
Yuliya P.
Anna P.
Elena I.
