Х-mas або не всі люблять Новий рік

(Стаття для інтернет-видання, присвяченого сучасній культурі)

Масові свята заганяють людські самотності в самісіньку глибінь — це трюїзм, це вже не оригінальність — блукати серед ошатних натовпів, освітлених вітрин, бенгальських вогнів — із кислою міною, і плекати в собі образу на все. Або спостерігати те саме життя з екрана. Брати участь без причетності.

У милій різдвяній казці «Гремліни» (Джо Данте, 1984) Кейт каже блюзнірське:
— Я не люблю Різдво.
Біллі розгублено:
— Але як?! Адже Різдво — це… це…
Зараз він скаже головне про Свято, те, що врятує зневірену душу дівчини. Ну ж бо!
— … це так весело.

Усе. Різдво — це весело. Великдень, 1 травня (а колись і 7 листопада) — це весело.

В іншому хуліганському кіношедеврі «Кошмар перед Різдвом» (Генрі Селік за сценарієм Тіма Бертона, 2006) господар Гелловіну, головний креативник жахів Джек випадково потрапляє у світ Різдва. Він зачарований, він вражений свіжістю нової для себе ідеї — і намагається зрозуміти зміст свята, щоб влаштувати його самому.

Він препарує хлопавки, розчиняє в кислоті плюшевих ведмежат і шкарпетки для подарунків… Гортає книжку «Scientific approach»… І з'ясовує, звичайно — уся суть у Санта Клаусі…