Фреска по сирому тиньку: розпис стіни на вапні

Усе починається зі стіни, а не з пензля. Я перевіряю, чи немає вологи, солей і тріщин, простукую відшарування й питаю, що за стіною. У вологому підвалі та на стіні, яка промерзає взимку, фреска не живе, і якщо у вас саме так, я скажу про це ще до передоплати. Якщо основа надійна, кладу вапняний тиньк шарами — від грубого набризку до тонкого фінішного — і даю кожному шару встояти.

Малюнок готую картоном у натуральну величину й переношу на стіну припорохом. Картон і кольори ми затверджуємо заздалегідь: техніка незворотна, написане по сирому не переписати, невдалу ділянку лише збивають і тинькують наново. Щоранку кладу свіжий шар рівно на стільки, скільки встигну розписати за день, а шви між ділянками веду по контуру малюнка, щоб їх не було видно. Палітра обмежена лугостійкими земляними й мінеральними пігментами, тож колір м'який і приглушений, яскравих «кислотних» тонів у ній немає. Висихаючи, фарба помітно світлішає, тому викраска на пробній дошці обов'язкова. Вапно пече шкіру й очі: працюю в рукавичках і окулярах, приміщення провітрюється.

Що входить у роботу:
— огляд стіни й письмовий висновок, чи підходить вона для фрески;
— вапняна основа шарами з витримкою між ними;
— авторський ескіз, картон у натуральну величину, викраски на затвердження;
— розпис ділянками за день, шви по контуру малюнка;
— сушіння й карбонізація, пам'ятка з догляду: не мити хімією, не ставити меблі впритул;
— погоджені строки й фотозвіт після кожного етапу.